?

Log in

entries friends calendar profile Previous Previous
Ніколи не пізно: головне - у відповідній фазі.
zozvicnic
Спрощені (практичні) правила української вимови церковнослов'янськи текстів http://www.ex.ua/159000876303

Хороше фото. Хай буде.
zozvicnic


[Те саме, але в іншому форматі]
  Товаришу, який тимчасово проживає в мене, священник з РПЦвУ (УПЦ МП) подарував ікону. Мальована. Давня, бо рамку вже шашіль поїв. Розмір з рамкою десь 50*40см.

Tags:

1 comment or Leave a comment
zozvicnic

Tags:

Leave a comment
zozvicnic
  Методологічна помилка. Один ієрарх УАПЦ описав багато ознак київської церковно-православної традиції, але не вказав, яка з цих ознак є головною. Методологічно це неправильно.
[Spoiler (click to open)]В Москві багато дурнів, але із 16-ти мільйонів все ж можна нашкрябати і з інтелектом. Інтелектуальні московіти розуміють, що головне - володіти головним. В питанні київської церковної традиції головним є мова-вимова. Змінити вимову церковнослов'янської мови з московської на київську - і всі інші ознаки київської традиції додадуться. Тому ми і бачимо, що УПЦ МП йде на поступки в багатьох особливостях київської традиції: і більш демократичний устрій, і вишиваний священницький одяг, і козаки в них кашу варять для молильників, і навіть - значною мірою відновлення і розвиток традиційних особливостей української церковної архітектури і іконопису, і ще більше навіть - допомога воїнам АТО.
  От, по суті, і весь фокус: УПЦ МП обросла багатьма ознаками київської церковної традиції, але так і залишилась церквою московською. Бо серцевина - вимова залишилась московська.
  І так далі. А далі йде мова-вимова богослужіння і мова проповіді. Що головніше? Звісно, головніше - це мова богослужіння, бо мову богослужіння сприймають з благоговінням - як сакральну і, якоюсь мірою, святу. Мова проповіді - менш сакральна, бо в молитві ми звертаємось до вищого Бога, а у проповіді - до нижчої пастви-отари. І тому мова-вимова богослужіння сприймається як божественна, а мова проповіді - як мова, якою розмовляють неуки, яких треба вчити. І що ж УПЦ МП? Яку мову-вимову вони погодились українізувати - богослужбову чи проповіді? О, диво - українізували саме мову проповіді. Фокус? Авжеж. І стратегія війни: віддати другорядне, аби володіти головним.
  Але, якоюсь мірою, ми, українці, винуваті в цьому теж: якщо ми не вміємо виділити головне - то це і наша провина.
  І тому, друзі-українці, якщо не хочете бути лопушками, то коли говорите чи пишете про УПЦ МП, то не забувайте хоч іноді уточнювати, що ця церква українською є лише юридично-територіально, а фактично, по суті - це церква московсько-російська і називати їх було б слід РПЦвУ(країні).
  І таке уточнення потрібно робити доти, доки укаїнська мова або українська вимова церковнослов'янської не стане основною мовою-вимовою богослужіння цієї церкви.
  І не треба з цією церквою боротись. Російсько-московські церкви існують у багатьох країнах і не завжди є загрозою для тих держав, на території яких вони існують. Нахабніють вони переважно в тих країнах, над якими в минулому мали якийсь політичний контроль. Але якщо ви хочете зберегти свою українську ідентичність, то РПЦвУ (УПЦ МП) вам треба уникати. І вказувати її представникам їх місце - проповідувати тим, хто бажає зберегти свою московсько-російську ідентичність. І навіть якщо у окремому храмі вам будуть пропонувати богослужіння українською мовою-вимовою. Не будьте лопушками, а задайте два простих питання: де є основний центральний храм вашої церкви і якою мовою-вимовою там служать? Якщо в ГОЛОВНОМУ храмі служать неукраїнською мовою-вимовою, то церква ця культурно є НЕУКРАЇНСЬКОЮ, а всі другорядні ознаки українства в головному храмі чи головні ознаки, але в другорядних храмах - то лише засоби маніпулювання і обману. Боротись треба не з московською церквою, а з брехнею-темрявою, яку вона наразі несе. Боротись світлом знання, розуміння і правди.
  Головне - це те, що всередині. Якщо всередині упаковки знаходиться зовсім не те, про що написано на самій упаковці, то це називається обман і шархайство. На жаль, такою шахрайською церквою і є нині в Україні РПЦвУ-УПЦМП. А хто там з них є свідомий маніпулятор-шустрячок, а хто просто лопушок - це вже питання другорядне і менш важливе. Хоча симптоматичними були слова митрополита Онуфрія: ми не будуємо ні русского міра, ні українського. Це щира правда: від такої УПЦ МП нема користі ні московітам-росіянам, ні українцям. І те, що ця безкорисність прикривається Божим ім'ям, - це лише посилює безглуздість і безкорисність.

P. S. Може виникнути цікаве питання: а якщо УПЦ перейде на українську вимову як основну, то тоді московітам-росіянам, які бажають зберегти свою ідентичність, не можна буде в неї ходити, навіть якщо буде у храмі (другорядному) служитись московською? Моя відповідь: не бажано. Все одно ви будете більше лити воду на український млин, а не на московський - навіщо це вам? Краще було б для вас, якби у вас була окрема РПЦвУ - як церква московітської діаспори в Україні. Але для цього бажано, щоб на Всеправославному Соборі було хоча б підняте питання про устарівання канонів про адміністративний поділ церков за територіями. Це устарівання очевидне, але, на жаль, навіть вашому патріарху Кірілу до вас діла нема, і це питання не внесене для розгляду на Соборі. Поки сонце зійде, роса очі виїсть. Хто зна - може, змінити ідентичність на українську - це буде навіть і кращий для вас варіант. Асиміляція - не гріх. Гріхом є асимілюватись у націю, яка є духовно нижчою, ніж ваша первинна нація.

Tags:

8 comments or Leave a comment
zozvicnic
- "Кабы я была царица,-
Третья молвила сестрица,-
Я б для батюшки-царя
Родила Трибратыря".

[Только вымолвить успела...]
Только вымолвить успела,
Дверь тихонько заскрыпела,
И в светлицу входит царь,
Стороны той государь.
Во все время разговора
Он стоял позадь забора;
Речь последней по всему
Полюбилася ему.
"Здравствуй, красная девица,-
Говорит он,- будь царица
И роди Трибратыря.
Мне к исходу сентября.
Вы ж, голубушки-сестрицы,
Выбирайтесь из светлицы.
Поезжайте вслед за мной,
Вслед за мной и за сестрой:
Будь одна из вас ткачиха,
А другая повариха".




Tags: ,

Leave a comment
zozvicnic

Tags: ,

Leave a comment
zozvicnic

Tags: ,

Leave a comment
zozvicnic

Tags: ,

1 comment or Leave a comment
zozvicnic

Tags: , ,

Leave a comment
zozvicnic


http://zozvicnic.blogspot.com/2016/01/blog-post.html

Tags: ,

1 comment or Leave a comment
zozvicnic


[ще]Якщо зробити вогонь надто сильно, то кіт може щось запідозрити і спробувати втекти. Пильнуймо!

Tags: ,

Leave a comment
zozvicnic
[Ми за мир у всьому світі. Або навіть за два мира.]
Причиною бандитизму на державному рівні є неспроможність визначати і консолідуватись навколо моральних лідерів.
  Недолік поняття нації полягає у широті цього поняття: нація - це дуже багато різних і не завжди добрих людей. До того ж, тягнути вниз значно легше, ніж вгору, і, якщо якась людина матиме хист спекулювати на націоналізмі, то вона може потягнути за своїм, можливо, потворним розумінням націоналізму усю націю.
  Як навчитись визначати і консолідуватись навколо моральних лідерів? Шукайте - і знайдете, просіть - і буде вам дано. Формою просіння може бути звичайна молитва. Можливо, було б добре ввести певну форму прохання і в офіційні богослужіння. Наприклад: Про дарування нам здатності визначати і консолідуватись навколо моральних лідерів Господу помолимось - Господи, помилуй. Церковники можуть не сприйняти внесення такого прохання, аргументуючи тим, що в Церкві і так вже все сформовано з моральними лідерами: є предстоятелі, які і вже є моральними лідерами. Тоді треба нагадати церковникам, що історія свідчить, що не всі предстоятелі згодом причислюються до лику святих. Предстоятель мусить беззаперечно сприйматись як організаційний лідер Церкви, поки стосовно цього є згода Церкви. Але гарантій щодо святості не має жоден предстоятель. Згадати хоча б приклад того ж Максима Сповідника, який виявився моральнішим за майже усю повноту Церкви, або преподобного Лаврентія Чернігівського, який відмовлявся поминати на богослужінні патріарха Сергія, і, між тим, був причислений до лику святих. Предстоятельство - це покликання до прояву найглибшого смирення, це важкий хрест, і вірні Церкви, звісно, зобов'язані молитись за своїх предстоятелів, поки предстоятель відкрито не йде проти християнства. Але і предстоятелям варто виявляти те смирення, до якого вони покликані. І введення молитви, в якій підтекстом визнається можливість існування інших моральних лідерів - не предстоятелів - це і є прояв християнського смирення, прояв самого християнства.

  Кілька цитат:
  Проф. богослів'я О. І. Осіпова щодо пастирів і послушників: "Кажуть, що віра послушника може возмістити недостатність благочестя пастиря. Це неправда. Віра в істину - спасає, а віра в оману - губить".
  Преподобний Паїсій Афонський: "Коли не вистачає хороших духівників, тоді наповнюються психлікарні".

  Кажуть, риба гниє з голови. Але голова - це не світська влада, а та, яку сприймають як духовну. Якщо духовна влада не проголошує здорових смислів, то народ втрачає орієнтацію, і приходять вовки і гублять стадо. В Церкві є дуже багато хороших прохань: про спасіння душі, про дарування покаяння, про мир у всьому світі і т. д. Але, на жаль, це все такі загальні фрази, які різні церковні люди розуміють по-різному, і кожен собі знаходить "морального лідера" на свій смак. Не вистачає конкретики. Головна конкретика - у слові "консолідація". Справа у тому, що у певної групи людей (у нашому випадку - громадян України) не може бути кількох моральних лідерів, бо справді моральний лідер групи ніколи не призводитиме до розколу групи. Два лідери - це вже не консолідація, а розкол. Нема консолідації - чекай бандитизму на державному рівні. Якщо буде один, але слабкий морально, - чекай того самого.
  Де ж такого взяти, щоб "усім догодив"? - спитаєте ви. Що людям неможливо, можливо Богу. Тому то і ставлю питання про введення прохання у широку церковну практику. А якщо пастирі не схочуть, то хоча б самим нам молитись у своїх домашніх молитвах бажаю: Господи, навчи нас визначати і консолідуватись навколо моральних лідерів.

Примітка. У проханні допускаю вживати форму множини: лідерів, а не лідера. Це мається на увазі не існування кількох лідерів для групи, а існування багатьох груп, загальної єдності Церкви, взаємопроникності Церковних груп, загальносвітого служіння Церкви.

Tags: ,

Leave a comment
zozvicnic
  Тільки той має моральне право засуджувати сучасні втручання світської влади в церковне життя, хто засудив втручання давні і колишні. Адже хто знає: може, сучасні втручання є лише виправленням і знешкодженням минулих втручань. :-)

Tags: ,

Leave a comment
zozvicnic
Мені помста. Я воздам. (Рим.12:19)
[Текст]
З тривогою сприймаю слухи про можливі переведення значимих храмів в інші юрисдикції. Згадуються перші християни, які молились Богу у катакомбах. Хочеться спитати у наших храмовірів з різних сторін: в катакомбах перших християн було менше благодаті? Якщо не менше, то за що ви боретесь?

  Як би не хотілось виглядати святими кожній із сторін, але нінішня ситуація в Україні - це майже точний аналог розколу в російській Церкві за часів патріарха Нікона.  Нікон нічого поганого вводити не хотів, але робив це надто різко і категорично - і цим спровокував старообрядництво. Так само і нічого нема поганого у переведенні богослужіння на українську мову, але якщо робити це різко і категорично, то буде спровоковано розкол і виникнення українських старообрядців. Хоча, якщо роздивитись, то вони вже виникнули, але не треба поглиблювати цей розкол, а намагатись вилікувати.

  Ситуація в Україні легша російської через існування об'єднуючих факторів - факторів, які стоять посередені між ніконовщиною української мови і старообрядництвом російської вимови церковно-слов'янської мови. Одним із таких факторів є українська вимова церковно-слов'янської мови - це одночасно і цілком українська вимова, і, водночас, мова церковно-слов'янська. І тому я вже не один рік плачу, що цьому фактору надається недостатня увага з обох сторін. У Київському Патріархаті зробили ніби більше у цьому питанні, але все одно цей фактор залишається десь на узбіччі. Якщо я помиляюсь, то наведіть мені приклади храмів чи монастирів УПЦ КП, де служиться українською вимовою ц.-сл. мови. Мабуть, в УПЦ МП таких храмів більше (на Закарпатті і Волині), хоча українська вимова в них має майже нелегальний статус.

  Мабуть, в УПЦ КП мріють почути українську мову на Богослужінні в Київо-Печерській Лаврі. Я тут абсолютно не бачу конструктиву. Пояснюю: об'єднанню українського православ'я в центральних значимих храмах може послужити виключно українська вимова церковно-слов'янської мови. Не тому, що вона якась особлива - ні, але тому, що в даному випадку вона серединно-компромісна. Українська мова, російська вимова церковно-слов'янської - аж ніяк не гріховні самі по собі, але це крайні варіанти в нашій ситуції: українська мова - як свого роду новаторський варіант, рос. вимова ц.-сл - як варіант консервативний. Українська ж вимова ц.-сл містить у собі одночасно і новаторство, і консерватизм - виглядає парадоксально, але не треба великого розуму, щоб зрозуміти, що обману тут нема.

  Натомість йде боротьба за храми - за катакомби. Моя позиція: я категорично проти, особливо в теперішніх умовах зовнішньої агресії, будь-яких різких переформатувань стосовно юрисдикцій храмів в Україні. Навіть незважаючи на такі особливі знаки, як ось падіння хреста з храму УПЦ МП в Немирові - http://zozvicnic.blogspot.com/2015/12/blog-post.html. Якщо Господь дає знаки попередження, то хіба не в Його святі руки треба віддати і покарання? "Мені помста. Не мстіться за себе, а дайте місце гніву Божому" - написано не даремно, а як заповідь, за порушення якої не уникнити і самим покарання. Ми маємо право тиснути психологічно: проповіддю, осудженням лукавств і відхилень від благочестя. Але тиснути фізичною силою - справа не християнська: відмовляючись від благочестя люди вже достатньо отримують собі покарання, а надія на свою фізичну силу - це ознака маловір'я.

  Розповім ще про один знак і спробую роз'яснити його смисл. Вже десь приблизно років 10 назад у Почаєві тріснула двіниця. Буквально вона тріснула від того, що засклили нижні пройми у дзвіниці для того, щоб туди не залітали птахи і там не спорожнялись. Але звукові хвилі від великого дзвону йшли також і вниз і через засклені вікна не мали виходу, і призвели до пошкодження самої дзвіниці. Це символіка. А значення її у тому, що не можна егоїстично стримувати благодать у собі: здобув благодать - послужи людям, а не закривайся від них склом своєї "святості". Звісно, Церква не повинна займатись людиновгодництвом, а служити спасінню. Але Церква не повинна відмежовуватись від того, що не шкодить спасінню і близьке людям, навіть якщо воно таке, до чого Церква не звикла або відвикла. Українська вимова церковно-слов'янської мові аж ніяк не шкодить спасінню, і, якщо вона близька людям, то грішно представникам Церкви від цього закриватись.
Бог дав знак, має він силу і покарати за неуважність до знаків.

  Про спрощенні правила української вимови. Є або лукавством, а глупістю нірозріняння понять казати, що я спрощую - і тим принижую церковно-слов'янську мову. Шановні, я НЕ ПРОПОНУЮ ВНОСИТИ ЖОДНИХ ЗМІН у церковно-слов'янську мову. Чи ви вже насправді не здатні розрізнити поняття мови і правил вимови?

  Я запропонував свої правила. У вас є інші - пропонуйте. А якщо не можете запропонувати, то навіщо взагалі ви втручаєтесь? Але не можна забороняти використання української вимови, аргументуючи неузгодженістю правил. Без практичного використання - не буде і вироблення узгоджених правил. Та й сама відсутність узгоджених правил зумовлена, перш за все, недостатністю практичного використання. Ця недостатність була українцям нав'язана зовсім не демократичним шляхом: ніхто в українців не питав, чи хочуть вони переходити на "великороссийское наречие". А зараз питають - і аж сміх бере, прости Господи. Священник УПЦ МП після служби питає в стареньких бабусь: будем змінювати мову богослужіння? Бабусі хором відповідають: ні, не будем. Шановні, це не вибір, це маніпулятивне нав'язування. Вибір можливий лише у тому випадку, коли людині роз'ясняють суть альтернатив вибору. В таких же випадках в людей питають про ті речі, про які вони не мають майже жодного уявлення. Вони мають уявлення про російську вимову ц.-сл. мови і, звісно, вибирають її. Але не тому, що вона їм більше подобається, а тому, що українська їм невідома, і їх ця невідомість лякає. Якщо ви хочете бути справді християнами, то не маніпулюйте, а давайте людям можливість повноцінного вибору, познайомивши їх з альтернативою. А познайомити їх з альтернативою можна лише дозволом використовувати на Богослужінні українську вимову тим, хто цю вимову знає. На початку може бути кілька зводів правил вимови, і тільки практика покаже, який з них більше підходить.

Tags:

Leave a comment
zozvicnic
На  сизих  пагорбах  рясне  село  горіє,
І  сірі  вітряки  докрилюють  свій  вік.
В  брунатних  берегах  ріка  багряна  мріє,
І  гай  засмучений  стоїть,  як  чоловік.
[далі]
Ні  леті  літака,  ні  шурхотіння  куми,
Тут  тільки  я,  тут  я  і  неба  тло,
І  дума  про  народ,  моя  стодумна  дума
Навшпиньки  заглядає  у  чоло.

Як  міниться  усе!  І  дурень  той,  хто  зміни
Незмінно  заміня  вчорашнім  днем  без  змін.
Народ  в  путі.  Та  він  тавра  не  зніме
Із  тих,  хто  за  народ  являв  себе  взамін
І,  відрізаючи,  живі  шматки  з  народу,
Пророкував  народові  майбуть.
Та  брів  народ.  Де  бродом,  де  без  броду,
Без  нас,  нетяг,  тягнувсь  з  не  бути  в  буть.

Бо  він  народ.  Бо  він  глагол  життя.
Він  зміна  змін.  Йому  нема  заміни.
Бо  він  один  крізь  весни  і  крізь  зими
Веде  свій  шлях  з  не  бути  у  буття.

Ми  знову  є.  Ми  -  пізні.  Найпізніші.
Що  наросли  з  худеньких  матерів
В  саду  порубанім.
Я  знаю,  не  для  тиші
Вулкани  дивляться
З-під  наших  юних  брів.

Є  Віра.  Є  Свобода.  Кров  і  шмаття.
Естрада,  сало,  космос,  кавуни.
І  є  народ,  в  якого  є  прокляття,
Страшніші  од  водневої  війни.

1962

Tags:

1 comment or Leave a comment
zozvicnic
Блажен незлобливый поэт,
В ком мало желчи, много чувства:
Ему так искренен привет
Друзей спокойного искусства;


[далі]
Ему сочувствие в толпе,
Как ропот волн, ласкает ухо;
Он чужд сомнения в себе -
Сей пытки творческого духа;

Любя беспечность и покой,
Гнушаясь дерзкою сатирой,
Он прочно властвует толпой
С своей миролюбивой лирой.

Дивясь великому уму,
Его не гонят, не злословят,
И современники ему
При жизни памятник готовят...

Но нет пощады у судьбы
Тому, чей благородный гений
Стал обличителем толпы,
Ее страстей и заблуждений.

Питая ненавистью грудь,
Уста вооружив сатирой,
Проходит он тернистый путь
С своей карающею лирой.

Его преследуют хулы:
Он ловит звуки одобренья
Не в сладком ропоте хвалы,
А в диких криках озлобленья.

И веря и не веря вновь
Мечте высокого призванья,
Он проповедует любовь
Враждебным словом отрицанья,-

И каждый звук его речей
Плодит ему врагов суровых,
И умных и пустых людей,
Равно клеймить его готовых.

Со всех сторон его клянут
И, только труп его увидя,
Как много сделал он, поймут,
И как любил он - ненавидя!
http://stihi-rus.ru/1/Nekrasov/6.htm

Tags: , ,

Leave a comment
zozvicnic
Я їх палю, а вони все носять. Якщо так далі буде продовжуватись, то і дров не треба буде купувати. :)


Шевченко, Українка, Франко діставляють.  :)  Так і хочеться на заклик "дозвольте" не сказати, а закричати: ДОЗВОЛЯЮ!!! ДОЗВОЛЯЮ!!!.. Але ж не чують. І чути не хочуть.
Це вже не перша агітка, але саме цю дав випускник Київскьої ДУХОВНОЇ АКАДЕМІЇ. Ви можете собі уявити, що у головах простих випускників семінарій, коли академісти росповсюджують таке? 

Tags:

1 comment or Leave a comment
zozvicnic

Бог не вимагає страждань. Страждань вимагає гріх.

Бог не створював страждань, і світ і все, що в ньому, Він створив не для страждань. Чому ж люди страждають?

[текст]

Найбільш складними є питання страждання “невинних” дітей і тяжкі, але вже добровільні страждання мучеників.

На жаль, але діти Адама не народжуються невинними. Кожне народжене немовля (чи навіть зародок) вже несе у собі програму гріха Адама. Ця програма — це потенційний образ думок людини, її потенційний світогляд. Ця потенція світогляду передається від батьків до дітей згідно з того психологічного стану, в якому знаходились батьки у момент зачаття.

Життя і страждання першомученика Авеля.

Цікаво розмислити над історією перших людських страждань: про Каїна і Авеля. Вчинок Каїна настільки кричущий, що багато істориків (наприклад, Юрій Канигін) пристають до думки, що Каїн не був сином Адама, а був сином Єви і диявола. Але заперечити цій думці може не тільки християнська догматика, але і логіка.

Каїн — первісток Адама. А це означає, що він був зачатий майже одразу (відносно) після гріхопадіння: він був зачатий тоді, коли гріх повністю увійшов у душу Адама, а усвідомлення його страшної згубності ще не відбулось. І ось, у такому морально-психологічному стані, зачинається Каїн. Разом із генами Каїн сприймає майже всю програму гріха Адама і Єви, програму гріховності загалом. І у певному значенні — морально-психологічному — Каїн справді став сином диявола, але не у буквально-фізіологічному значенні.

До зачаття Авеля пройшов деякий час. І Адам з Євою стали смиреннішими: вони вже краще зрозуміли згібність гріха, порівнюючи своє життя до гріха і ту “юдоль плачевну”, в яку вони попали після гріхопадіння. Авель з генами вже отримує іншу потенцію світогляду: більш чисту і святу. Але чому страждає Авель, жертва якого була угодна Богу? Чому Бог не захистив його від Каїна?.. Думаю, відповідь проста: Авель не просив собі захисту від Каїна. Прохання захисту — це вже свого роду підозра у недобрих намірах. Постійно підозрювати в недоброму свого старшого брата — першу людину, народжену праматір'ю Євою, вистраждану в муках — це більші страждання, ніж короткочасні муки насильницької тілесної смерті. Авель відмовився від страждань життя з постійною підозрою і прийняв смерть зі спокійною і радісною душею — так, що і самі фізичні болі не були важкими: страждання тіла компенсовувались радістю душі.

Потім народжується Сиф — цей предок умовних синів Божих. Він, мабуть, сприймає від Адама і Єви потенцію світогляду ще чистішу, ніж Авель, бо Адам і Єва пізнають згубність гріха у всій його кульмінації — братовбивстві своїм первістком молодшого брата.

Авель — перший мученик. Всі інші мученики подібні до нього у сприйнятті страждання: життя у гріху для них — це більші страждання, ніж катування їх тіл, а життя по Заповіді Божій (яка загалом у одному слові — Возлюби!) - настільки солодке, що тілесні страждання і не сприймаються як страждання.

Заповіді Божі:

дорожчі вони понад золото і понад безліч щирого золота, і солодші за мед і за сік щільниковий;

яке то солодке слово Твоє для мого піднебіння, солодше від меду воно моїм устам!

Псалтир Давида.

Ось ця солодкість, насолода і призводила до того, що часто мученики за Христа докоряли своїм катам за лінивство у їх катуванні.

Чому страждають немовлята?

А хто вам сказав, що вони страждають? Діти не страждають, а страждають їх батьки, що не усвідомлюють своєї гріховності. Діти бачать Бога. І це бачення утішає їх біль. Навіть у гріховних батьків діти народжуються лише з гріховною потенцією, а не з самою гріховністю. Діти безгрішні, і вони бачать Бога. Але плотські батьки бачать тільки плотське, бачать страждання своєї дитини і спонукуються шукати причини страждання дитини у собі, у своїх гріхах, і можуть прийти до покаяння і спасіння.

Можна згадати яскравий приклад: віфлеємські немовлята, що були убиті царем Іродом. Здавалося б: за що? А я вам нагадаю, що саме заснування царської влади в Ізраїлі було Богові неугодне. Це люди ізраїльські випросили собі царя, і Бог, який не насилує волі людської, попустив здійсненню їх гріховного бажання. Гріховна програма увійшла у свідомість ізраїльтян і не була достатньо розкаяна. І ось тому вони самі доходять до того, що їх же цар вбиває їх немовлят: програма світогляду, яку написали у своїх душах їх батьки, реалізувалась у повноті.

Тому очистьмо свою свідомість від оманливого спадку — і ніколи не будемо страждати. Бог не вимагає страждань. Страждань вимагає гріх.

Tags: , ,

3 comments or Leave a comment
zozvicnic

Tags: , ,

1 comment or Leave a comment
zozvicnic
За те, що я назвав його ще й циркачем - http://m-athanasios.livejournal.com/575007.html#comments



Колись Бог мене сподобив подивитись цей фільм у люту морозну ніч у залі відпочинку залізничного вокзалу. Кльовий був відпочинок, досі забути не можу. :)

Tags: , , ,

Leave a comment